Довгий день позаду. Запустивши на ніч своїх вірних помічниць – посудомийку та пралку, закинувши в мультиварку тісто для улюбленої доньчиної запіканки на сніданок, я нарешті розслабилася та прийняла душ, поглядаючи одним оком на відео-няню. І задумалася: чому ж нам – фактично першому поколінню мам, яким доступні стііільки досягнень і благ цивіліцазії, – все ж так важко в декреті. Напевно, навіть важче, ніж нашим мамам та бабусям. Я п’ятий рік у декреті, і я насолоджуюся материнством, але мені дуже непросто. І ось чому…
ВІДСУТНІСТЬ ПІДТРИМКИ
Ми живемо в такий час, коли у правах з чоловіками нас ніби як і вирівняли, але “пішла в декрет” досі синонімічно поняттю “зійшла з дистанції”. Ми так і не отримали визнання та рівноправності у цій своїй іпостасі. Перед нами досі стоїть вибір. Ти або “хороша” мама, або хороший професіонал. Так, так – є мами, які всі поєднують, але статус мами так і залишається “обтяжливим” для багатьох роботодавців. І я їх чудово розумію! Але суті це не змінює.
✔️ Соціальною. Найскладніше, що доводиться переживати мамі в декреті – це соціальна ізоляція. І це те, що відрізняє нас від наших прабатьків, які народжували дітей “без відриву” від звичного життя – сім’я, господарство, городи. Сучасна ж мама, особливо в мегаполісі, потрапляє після народження малюка в якийсь зовсім особливий світ – з іншим темпом і часовиміром, сповнений незвичними звуками та запахами, з безліччю одноманітних дій. Соціум не готовий приймати маму з її дитиною, що кричить, яка їсть грудне молоко, яка потребує пандусів для візочків та самокатів – мама з малям повинна не заважати йому жити своїм звичним темпом. Інакше як пояснити практично повну відсутність кімнат мам та дитини в різних закладах, пеленальних столиків в магазинах, пандусів для колясок… Список можна продовжувати до нескінченності. Але з цим мами вже змирилися і якось призвичаїлися, у нас і для людей з особливими потребами умов немає нормальних. А ось ставлення до мами з дитиною в кафе? До мами, що годує грудьми в парку на лавці? Тобто на думку цього ж суспільства, мама має урочисто піти з цього соціуму “сидіти в декреті”, потім “здати” дитину в садок/няні/дитячу кімнату, і лише тоді вона має право знову до цього суспільства повернутися. Діти вони ж народжуються відразу автоматично дитсадкового віку. А до цього негоже мамі по кафешках шурхати! Не мамська ця справа.
✔️ Дружньої. У сучасних жінок з’явилося право вибору: мати чи не мати дітей, народжувати у 20 чи 40, будувати спочатку кар’єру, а потім створювати сім’ю чи навпаки. І виходить рідко коли нерозлучні подруги йдуть у декрет одночасно. А це майже завжди означає втрату колишніх зв’язків, чи сили цього зв’язку з бездітними подругами. Воно й зрозуміло: слухати радісне “ми нарешті покакали” людині, не просоченій гормонами пролактину якось незрозуміло та й взагалі неприродно. Так, згодом з’являються нові мамські знайомства, але це все одно позбавляє тієї – звичної, настояної роками підтримки…
✔️ Материнської. Добре, якщо мами-бабусі можуть підтримати нову маму. Не взяти на себе керування і роздавати нескінченні поради, тому що “вонаж трьох виростила”. А саме ПІДТРИМАТИ. Дати молодій мамі поплакати на плечі від втоми, не знецінюючи її стану, і приїхати нагодувати її чимось смачним. І гарячим. Але, на жаль, часто новоспечені бабусі включають улюблену платівку “а нам як було – без підгузків і пральних машин?”. До того ж різниця між нашими поколіннями у догляді за дитиною та її вихованні часто дуже болісно сприймається нашими мамами – адже виходить, що їхні знання та досвід начебто знецінюється. Їм свекрухи та матері розповідали як дітей ростити, а вони у свою чергу – рідко є первинним джерелом інформації для дочок та невісток, поступившись першістю книжкам, курсам, різним фахівцям та тому ж інтернету. І чудово, коли так, насправді. Ми ж не хочемо стати черговим поколінням мам, у яких молоко в місяць закінчилося і діти до рук не привчені. От і виходить, що бабусі, маючи свої власні невиправдані очікування, не виправдовують і наші.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
✔️Ми, напевно, перше покоління мам, на яких АЖ СТІЛЬКИ відповідальності. Нашим мамам було простіше у цьому питанні. Відповідальність про те як ростити, лікувати та взагалі виховувати дитину ділилася між батьками, бабусями, педіатрами та вчителями. Мамі достатньо було відвести дитину до поліклініки та отримати рецепт від педіатра. “Педіатр сказав” знімало з маминих плечей зайву тонну відповідальності. Зараз мамі потрібно спочатку знайти тямущого педіатра. Потім переконатися, що він справді хороший, почитавши відгуки та форуми. Потім переконатись, що його призначення таки доцільне. Вона, звісно, може цього й не робити. Але тоді ризикує сидіти на дієті для годуючих мам, що доводить до голодних непритомностей, з двох тижнів “лікувати” акне новонароджених і дисбактеріоз, годувати по годинах, а потім догодовувати сумішшю. На жаль, сучасній мамі доводиться вникати у всі тонкощі і осягати хитрості всіх навколодитячих спеціальностей, при цьому починаючи з періоду вагітності – щоб не починати лікування ще з внутрішньоутробного періоду … А за відповідальністю завжди слідом слід почуття провини. Адже якщо не того фахівця вибрала/послухала, не в такий спосіб лікувала/виховувала – винного шукати доводиться у дзеркалі.
✔️ Право вибору. Можливості, які відкрилися перед сучасними дітьми та їхніми батьками у вигляді величезного спектру варіантів для розвитку, дозвілля, освіти та навчання – постійно ставлять перед мамами та татами питання про вибір: кращого, оптимального, що відповідає талантам та здібностям/матеріальним можливостям/бажанням дитини. Вибір і процес прийняття рішення сучасну маму супроводжує на кожному кроці її материнства ще з першого тижня вагітності: робити скринінг або обійтися, народжувати з черговою бригадою або домовлятися з лікарем, годувати грудьми або сумішшю, чи робити щеплення, яка марка з 1000 представлених варіантів зимових комбінезонів тепліша, яку методику раннього розвитку застосовувати, у скільки років вести до школи… Разом із правом вибору, ми отримали в навантаження такий обсяг відповідальності, що часом думаєш, що може простіше було б як раніше – коли все точно й вибору особливо й немає. І коли бачиш розгубленість молодої мами перед вітриною зі 150 пляшечок різних форм і фірм, мимоволі згадуєш слова незабутньої Мерилін Монро: “Це так полегшує вибір, коли все однакове”.
✔️ Підсилюють материнську тривожність та почуття провини різні теорії психології, виховання та розвитку. Сучасні мами часом дуже багато знають: від Фройда та його “все з дитинства” до Ібуки “після 3 вже пізно”. Не знаю як на рівень усвідомленості у вихованні, але на рівень невротизації нинішніх мам ці видатні особистості вплинули істотно. Часом думаєш: може краще б Спок з його “не привчай до рук?”… Так воно було якось спокійніше – коли не шукав за кожним своїм кроком і дією можливих негативних наслідків для дитини. Мені на консультаціях та семінарах регулярно ставлять питання: “а чи не може це … (тут вписати можна будь-що) травмувати дитину?”. Ідея “травми” та “комплексів” настільки викривилася, на ній так уміло спекулюють зараз ті, кому це вигідно, що мами бояться та турбуються за кожен свій крок.
Ми взяли на себе забагато відповідальності за майбутнє щастя дитини. Адже це не менше, ніж божеством якимось треба бути, щоб витримати ось це усвідомлення “від кожного мого кроку, дії та слова залежить майбутнє щастя Моїх дітей”. Хоч це й не так, насправді, дякувати Богу. Але ж ми все одно впливаємо? А де ж більше? А що саме? А отак можна? А це не зашкодить? І знову по колу, і немає межі, і немає людини, яка скаже: матусю, заспокойтеся, ВСЕ ДОБРЕ. Тому що ніхто насправді не знає, де цей кордон, за яким наша відповідальність за щастя дитини закінчується, а де починається зона її відповідальності, вплив її Долі. І нам доводиться жити з цим усвідомленням, що як би ми не намагалися, якими “ідеальними” не були – нашим дочкам-синочкам все одно буде з чим піти до психотерапевта)
ВСТИГНУТИ ВСЕ
Найчастіша фраза молодої мами в наші дні – це не “як я люблю свою крихітку”, і навіть не “де взяти час на сон?” Ні. Лідером продажів стала “я нічого не встигаю”. Найчастіше питання: “Як встигнути все?” і “Як ви все встигаєте?”. А список із “ВСЕ” у наші дні виглядає переконливо.
✔️ Кожна сучасна жінка знає, що в декреті їй належить бути не лише гарною господаркою та дбайливою мамою. Їй ще потрібно залишатися цікавою чоловікові, продовжувати розвиватися не лише у напрямі вивчення марок підгузків та дитячих каш, залишати час “на себе” та постійно тримати руку на пульсі всіх інновацій у галузі розвитку та навчання для дітей. Якщо у мами є якась спеціальність, де вона планує після декрету працювати, то ще й на пульсі цієї сфери. І навіть не те, щоб “мала”. Вона хоче! І стикається з реальністю того, що ВСЕ встигнути без допомоги бабусь, нянь чи помічниць ну просто нереально.
✔️Дедалі рідше у великих містах можна зустріти багатопоколінну сім’ю – все частіше молоді чоловік та дружина хочуть жити окремо. Відповідно, на молодій мамі виявляється повний перелік робіт і турбот, який раніше сяк-так, але розділявся між усіма членами сім’ї. Жіноча її частина, принаймні. Сучасна сім’я відрізняється від попередніх поколінь, кількість функцій у її членів хоч і залишилася незмінною, але їх доводиться ділити між меншою кількістю членів сім’ї. І якщо до народження дитини все частіше домашні обов’язки діляться порівну між чоловіком та дружиною, то декретний час – це період, коли вважається, що їх знову на себе має взяти цілком і повністю жінка. Ну добре. Не завжди, не у всіх сім’ях (і це чудово!), але все ж таки реалії такі, що основне навантаження як по догляду за дитиною, так і по побуту падає на жіночі плечі (адже для цього вона, власне, і “сидить” в цьому декреті).
Я, Боже борони!, не маю на увазі, що нашим мамам було простіше в побутовому плані – з їхніми ручними щоденними праннями та миттям вікон газетами! Я лише говорю про те, що незважаючи на те, що у нас з’явилася така кількість побутової техніки, усіляких засобів та інших прибамбасів, які полегшують наш побут, легше нам у цьому побуті чомусь не стало. Адже ми витрачаємо набагато більше часу, наприклад, на те, щоб помити свою акрилову ванну одним спеціальним засобом, начистити крани іншим, унітаз продезінфікувати третім. Та нам потрібна окрема кімната тільки для того, щоб розмістити в ній усі ці спеціальні засоби для всього будинку! І ми потрапляємо в пастку всіх цих гаджетів та техніки – адже за ними теж потрібен спеціальний догляд та підхід! А це час, гроші, сили. Розвантаживши себе в чомусь одному, ми додали собі чимало інших турбот.
✔️Підливають олії у вогонь образи ідеальних інста-мам і всяких успішних блогерів, які не тільки вихваляються своїми відфотошопленими та зафільтрованими сімейними фото, а й проводять майстер-класи на тему “як я встигаю все”. Але тільки забувають пунктом першим вказати наявність помічниць – нянь і гувернанток, прибиральниць або кухарів. Не кожна українська мати може і хоче користуватися подібними послугами. А ось “все встигнути” хоче. І страшно засмучується, коли не виходить.
Сучасний ритм життя диктує свої правила: чек-листи та дед-лайни, списки завдань та планування, пункти та сфери, ефективність та оптимізація… І багато іншого. А тепер перенесемо все це на декретні будні новоспеченої мами: чи можливо хоч щось у цьому нескінченному потоці з брудних памперсів-зригування-підмивання попи-приготуванням чергової порції прикорму, який ніхто не збирається їсти-мільйон разів на день одягань/перевдягань-рятувань кішки від пустотливих ручок і взуття від облизувань-заспокоювання після чергової істерики та підмітанням чергової розтоптаного печива – чи можливо в такому режимі щось планувати? Так, з дітьми потрібні режими і графіки. Але не за секундною стрілкою годинника, а за внутрішніми ритмами дитини. А якщо мама намагається дитину у свої графіки “вписувати”, то нервове виснаження їй гарантовано вже у перші півроку декрету.
Мама у декреті – це кризис-менеджер, а не стратег. Тут постійно трапляються форс-мажори, і потрібно мати просто фантастичну гнучкість, щоб справлятися з ними нон-стоп. Ми ж трохи розучилися це робити. Ми до планів та списків звикли – контролювати та враховувати. А дитинство – це процес, і материнство – також. Тут галочок у щоденнику не наставиш. Напевно, саме тому багатьом так важко “сидіти в декреті” – перебувати в процесі без кінця, без фінішу, без фіналу. Без видимого щоденного результату та довгий час без зворотного зв’язку. Плисти часом у темряві, навпомацки. І навіть спочатку не розуміючи куди. Плисти у цьому потужному потоці, який так сильно активізує наші інстинкти, та наші власні дитячі травми.
І почуття задоволення від того, що встиг все – не отримаєш. Ми трошки заплуталися, ми забули, що в цьому є наша природа і наша сила – підтримувати існуючий порядок, не ідеальний, а порядок! Дбати, годувати, давати тепло, втішати… Ми ж це робимо щодня нон-стоп і не помічаємо, не цінуємо! Тому що цього вже начебто недостатньо. Ми все женемося за якимись ідеальними картинками.
Але, любі мами! Чи ми нічого не встигаємо? Подивіться ввечері на сплячу дитину – вона зараз така завдяки вам. Вона росте завдяки вам та вашим зусиллям. Озирніться – ваш дім виконує головну функцію: у ньому безпечно, у ньому можна відпочити. Якщо наша дитина сьогодні посміхалася, якщо наше серце раділо, якщо до нашої оселі не прийшла санстанція і якщо в цьому домі сито і тепло – і нам, і чоловікові, і кішці – ми встигли все! І навіть більше!
Мине трохи часу, і ми звикнемося, кожна з нас навчиться вписувати материнство в сучасний ритм і темп життя. А поки що – давайте не забувати, що бути мамою в наші дні – теж непросто, незважаючи на величезну кількість бонусів цивілізації. І бути поблажливішим до себе. Не знецінювати свою працю. І просто пам’ятати, що період “янічого не встигаю” – це так само тимчасово і швидкоплинно, як і ручні/зубні/колікові періоди у малюків. І ви потім ще з ностальгією згадуватимете цю свою ще вранці заварену чашку чаю, яку випиваєте, коли весь будинок нарешті засинає. Тому що це означає, що у вас є про кого піклуватися – і це найщасливіше щастя
Добавить в избранное