Незважаючи на те, що ми поступово відходимо від патріархального розподілу функцій та ролей у сім’ї, коли виховання дітей вважалося виключно жіночою парафією, багатьом чоловікам досі непросто дається батьківство — і на функціональному рівні, і на емоційно-психологічному.
Довгий час було прийнято вважати, що чоловікові (на відміну від жінки) складніше включитися в батьківство і відчути любов до дітей, тому що у нього немає вродженого інстинкту турботи про потомство. Начеб то материнський інстинкт автоматично передбачає відсутність здатності до піклування про своїх дітей та емоційної включеності у їхнє виховання у татусів. Безумовно, матері, яка дев’ять місяців носить під серцем, а потім годує грудьми, на дитину допомагають налаштуватися гормони — окситоцин і пролактин.
Але гормони та інстинкти у формуванні сучасної батьківської поведінки грають далеко не провідну роль. Вимоги до батьківських функцій та уявлення про образи ідеальних мами та тата змінювалися з кожною новою епохою. На сьогоднішній день очікування від матері та батька припускають не лише забезпечення виживання та турботу про фізичне благополуччя дітей, а також створення сприятливих умов для формування психологічно здорових особистостей.
Чому чоловікам складно активувати роль тата
Дані різноманітних сучасних досліджень засвідчують, що почуття прихильності та любові до немовляти з’являється внаслідок того, що дорослий починає активно і регулярно піклуватися про нього. Оскільки після народження малюка у більшості сучасних українських сімей 90% часу з ним проводить мама, а тато, як правило, зайнятий роботою, то у батьків просто фізично не залишається достатньо часу, щоби потоваришувати і прив’язатися до дитини.
У чоловіка немає інстинктивної потреби брати на руки, цілувати і розчулюватися крихтою (на відміну від жінки, чия материнська поведінка підживлюється гормоном вагітності та лактації — окситоцином, який ще називають гормоном обіймів, кохання та прихильності). Тому спочатку, коли батькам доводиться лише вчитися, як правильно брати на руки, годувати, купати, міняти підгузки, тата зазвичай не прагнуть займатися цим, через страх нашкодити. Якщо молода сім’я до того ж проживає з батьками, то активна участь бабусі у догляді за немовлям може просто витіснити тата з тих, хто піклується про малюка.
Процесу формування прихильності у тата до немовляти також може заважати і сама мама. Не поспішаючи посвячувати майбутнього тата в процес підготовки до пологів або обираючи все виключно на свій смак, ухвалюючи важливі рішення самостійно (який візок купити, в якому пологовому будинку народжувати, чи робити щеплення, чи хрестити дитину і т.д.), не підпускаючи до крихітки, осмикуючи, критикуючи, дорікаючи за кожен невірний крок у догляді за немовлям, мама може прогаяти важливий момент, коли в її чоловіка міг би вже почати проявлятися інтерес і потреба активної участі в житті малюка.
Також сильний вплив на батьківську поведінку все ще мають різні стереотипи та суспільні міфи про те, що виховання дітей – це не чоловіча справа, що сильна емоційна залученість в сімейні справи лише заважає образу сильного чоловіка, що купівля підгузків чи підмивання попи малюка може якось негативно вплинути на мужність батька.
Як же сприяти формуванню привязаності татусів до малюків?
Безумовно, передусім процес формування прив’язаності між малюком і татом залежить від останнього. Ключову роль у цьому відіграє налаштування чоловіка — його очікування від самого себе, уявлень про роль батька, ставлення до сімейних обов’язків та ін. Проте, врховуючи контекст соціальних норм та усталених традицій батьківства в нашому суспільстві, варто створювати якомога більш сприятливі умови для входження батька в ному ролі і статус.
Батьківська відповідальність — як мами, так і тата — починається задовго до того, як немовля з’являється в цей світ. Планування сім’ї та усвідомлений підхід до народження дітей – це перший крок на шляху до відповідального батьківства. І ці рішення повинні прийматися подружжям спільно, а обговорюватися навіть ще до створення сім’ї. Адже якщо в когось із подружжя немає бажання ставати мамою чи татом, то наївно чекати від партнера включеності та емоційної залученості одразу з настанням вагітності.
Жінка раніше починає усвідомлювати, що вона вже мама, адже її організм поступово змінювався та підлаштовувався під нове життя протягом дев’яти місяців. Вона фізично відчуває свою дитину задовго до того, як уперше візьме її на руки. Батькам складніше у цьому плані — вони вперше взаємодіють із немовлям лише після пологів. Тому важливо залучати чоловіка до контакту з малюком ще в період вагітності: ходити разом на УЗД, запрошувати його послухати серцебиття на КТГ, торкатися маминого живота під час рухів дитини.
Надзвичайно важливо залучати чоловіка до всіх аспектів підготовки до народження нового життя: купівлі одягу, вибору пологового будинку, пошуку потрібних медикаментів, супроводу на консультації в ЖК і т.д. Добре, якщо пара відвідує курси майбутніх батьків. Це не лише дає можливість дізнатися безліч необхідної інформації, а й допомагає подружжю швидше включитися у батьківську роль. Адже вони матимуть змогу обговорювати отримані знання, спільно приймати рішення та обирати свою виховну стратегію.
Сприятливо позначаються на включеності тата у новий статус партнерські пологи: емоційний досвід, який переживає чоловік під час народження своєї дитини, допомагає більш усвідомлено та дбайливо ставитися і до новонародженого, і до його мами. Якщо тато присутній під час пологів і може брати безпосередню участь (допомагати дружині при переймах, спілкуватися з лікарями, приймати рішення разом із дружиною, перерізати пуповину), то в нього з більшою ймовірністю проявиться емоційне залучення у немовля з перших днів батьківства.
Після повернення з пологового будинку додому дуже бажано, щоб у батька було можливість взяти на роботі відпустку, хоча б на декілька днів. Перші дні перебування вдома нового члена сім’ї — особливі для всіх, до того ж новонародженій мамі знадобиться допомога після пологів як у побуті, так і у догляді за немовлям. Крім того, жінка в післяпологовому періоді особливо вразлива, тому присутність і підтримка чоловіка просто необхідні. Така фізична та емоційна участь чоловіка у турботі про своє сімейство з перших же днів сприятливо позначиться на його включеності до батьківства та народження теплих почуттів до малюка.
Найкраще, якщо допомога, яку зможуть запропонувати бабусі, спрямована на побутові питання — зварити суп, сходити в магазин, помити підлогу, а не на допомогу з немовлям. Безумовно, досвід старшого покоління у догляді за новонародженим теж може бути цінний молодим батькам, але лише як разовий приклад, а не регулярні обов’язки. В іншому випадку батьківські функції швидко поділяться між мамою і бабусею, а тато виявиться не при справах. Навіть якщо у новоявленого батька не найкращим чином виходить змінити підгузок або надіти бодік, бабусям точно не варто перебирати ці завдання на себе і тим більше критикувати або дорікати молодому батькові в недосвідченості.
Якщо пологи пройшли благополучно, і ні мама, ні дитина не потребують особливого догляду, то батькам найкраще взагалі не вдаватися по допомогу третіх осіб, а постаратися впоратися з новими обов’язками самостійно. Адже згодом допомога піде, і знову треба буде перебудовуватися та звикати до нового формату та обов’язків. До того ж, якщо розраховувати з самого початку лише один на одного, це зміцнює стосунки і допомагає не плекати хибних надій і ні в кому не розчаровуватися.
Добре, якщо у тата з перших днів з’являться свої персональні обов’язки по догляду за малюком, наприклад вечірня ванна або масаж. При цьому мамі потрібно довіряти своєму партнерові. Якщо вже вона залишає малюка на тата або доручає якесь завдання, то не слід перевіряти ще раз, контролювати і стояти «над душею». Як мама, так і тато — абсолютно рівноцінні щодо відповідальності за дитину.
Багато тат чекають, що у них з’явиться бажання займатися з дітьми, коли ті трохи підростуть, щоб було цікаво: разом грати, кататися на велосипеді, ділитися досвідом. Але важливо розуміти, що цей інтерес ніколи не буде як до дорослої людини. Щоб з’явився інтерес до дитини, її необхідно спостерігати в динаміці: спочатку вчитися взаємодіяти з немовлям, що нічого не вміє і не дає ніякого зворотного зв’язку, потім отримувати у відповідь перші посмішки, відповідати на гуління, помічати, як маленька людина починає впізнавати і радіти при зустрічі. Для того щоб це побачити, необхідно бути в щоденному контакті, навчитися помічати півтони та відтінки, освоїти нову для себе мову поглядів та інтонацій. Це може бути непросто, десь нудно і рутинно, але важливо докласти зусиль — і тоді чоловік зможе відчути справжню любов та прив’язаність до своїх дітей, а вони, у свою чергу, обдарують його почуттями, яких він ніколи не зможе відчути у стосунках з будь-ким іншим.
Добавить в избранное