Батьківська агресія – все ще поширене явище в нашому суспільстві. І якщо ще якихось 20-30 років тому випустити пару на свою дитину у вигляді ляпанця по попі, крику або батьківського ігнорування було звичайним явищем і практично нормою виховного процесу, то сучасні батьки, вдаючись до таких методів, згодом ще й докоряють собі за нестриманість, почуваються «поганими», відчувають провину та випрошують прощення у дітей. Докори сумління та батьківська невпевненість у зв’язку з цим спонукає дітей до ще нестерпнішої поведінки (адже малюкам важливо відчувати поруч впевненого дорослого, який розуміє, що відбувається і контролює ситуацію), що знову-таки може викликати у мам і тат роздратування, злість та агресію. Виходить замкнене коло.

Одне з найпоширеніших питань до психолога у зв’язку з цим: “Як не зриватися на дитині?”. Давайте спробуємо розібратися в тому, що ж з нами відбувається у відповідь на якусь «не таку» дитячу поведінку, і головне – як нам з цим справлятися.

Усі емоції – важливі

Почнемо з того, що всі наші почуття та емоції важливі і потрібні. Навіть найнебажаніші та найнеприємніші! Від того, що ми накопичуватимемо їх у собі, заборонятимемо собі їх відчувати або ігноруватимемо, вони не зникнуть. І так, це правда (хоча для деяких і дуже неприємна), але наші діти – такі дорогі й довгоочікувані, – теж викликають у нас різні неприємні емоції та стани: роздратування, гнів, тривогу, втому, нудьгу тощо. І це нормально та абсолютно природно! Адже коли ми знаходимося так близько з іншою живою людиною (а стосунки з малюком, це не просто поруч – це фактично співзалежність), у нас так чи інакше виникають різні емоції, і не лише приємні. Не тому, що діти чи батьки – погані, а тому що ми всі – живі.

Емоційна шкала

Важливо розуміти, що емоційні переживання розрізняються за інтенсивністю та силою вираженості. Раптом і нізвідки сильна агресія чи лють не з’являються (якщо ми не маємо на увазі ситуації, що безпосередньо загрожують життю). Все йде по наростаючому – від легкого невдоволення до роздратування, потім переходячи в злість і далі – в гнів або лють. Необхідно вчитися розрізняти найменші відтінки своїх емоційних станів, щоб не доводити себе до кипіння. А для цього слід практикувати усвідомленість щодо своїх почуттів та емоцій, розвивати емоційний інтелект, звертати увагу на усі свої переживання, думки і потреби (в цьому вам може допомогти книга-практикум “Щоденник емоцій”). Навіть найменште роздратування свідчить про якісь незадоволені потреби і, виявивши його на найперших проявах, зрозумівши про які потреби воно свідчить, ви вже сможете убезпечити себе від емоційного спалаху.

Легалізуємо свої емоції

Тож перша відповідь на запитання «Як не зриватися?» – не накопичувати і не доводити до кипіння. А для цього важливо давати вихід своїм емоціям, визнавати їх, нормалізувати. Немає нічого неприродного або ганебного в тому, що мама може роздратуватися на те, що дитина в 25-й раз ігнорує її прохання прибрати свої іграшки (якщо, звичайно, це прохання для дитини співвідносне з її віковими можливостями). І перший крок до того, щоб не зірватися, чесно сказати собі та дитині: «Я злюсь, коли… (вставляємо по контексту)!». Тобто важливо вчасно впіймати, усвідомити те, що ви відчуваєте в момент роздратування, і постаратися сформулювати це конкретним описом свого стану. Відразу може бути дуже і дуже непросто відслідковувати це, особливо, якщо у вас немає досвіду дбайливої ​​взаємодії зі своїм емоційним світом. Але поступово, крок за кроком, ви зможете отримувати доступ до своїх емоцій, відповідаючи на просте запитання: “Що я зараз відчуваю?” І як тільки ви усвідомите і назвете свою емоцію, градус кипіння вже спаде і вам буде значно простіше керувати своїм емоційним станом. Адже ми не можемо керувати тим, що не розуміємо.

Виражаємо злість екологічно

Отже, ми вже розібралися, що відчувати різні емоції – це нормально. Інша річ – як їх висловлювати. Оскільки найпоширеніша емоція, яку мами намагаються придушити чи заборонити собі стосовно дитини, – це злість, то чим раніше ми її в собі розпізнаємо (як правило, починається все з роздратування), тим менш емоційно насичено будемо її проживати . Але що робити, якщо ви зловили себе вже на градусі кипіння, просте усвідомлення вам вже не сильно допомагає і ви готові зірватися? Пропоную вам кілька практик, які ви можете використовувати у той момент, коли відчуваєте, що на межі:

1. Перемикаємо увагу на своє тіло

Зазвичай, коли ми сердимось на поведінку дитини, у нас є одне бажання – щоб вона припинила (кричати, не слухатися, робити щось, що не можна). У цей момент дуже важливо перевести фокус уваги з поведінки дитини на себе: на своє тіло, його потреби, на своє дихання. Відчуйте, де зараз ваша злість, у якій частині тіла? Якого вона кольору, розміру, яку має форму? Які зараз є бажання та потреби у вашого тіла: можливо, вам дуже жарко і хочеться освіжитися? Або у вас пересохло в роті і вам потрібен ковток води? Подбайте про себе в цей момент агресії, постарайтеся перевести свою енергію з контролю за ситуацією/дитиною на те, щоб допомогти собі. Можна вийти у ванну вмитися або піти на кухню попити води, підійти до вікна і подивитися на небо, лягти в ліжко в позу ембріона. Цих кілька секунд перемикання дадуть можливість вам вийти із ситуації, трохи змінити ракурс, зменшити напруження.

2. Памятаємо про головне

Ще одна практика, що допомагає впоратися з сильними емоціями, – це нагадувати собі про щось глобальне, значуще, цінне. Коли ви будете в спокійному, доброзичливому стані, подивіться на свою дитину з любов’ю і сформулюйте свій девіз – що для вас найголовніше у материнстві, у стосунках з дорогими людьми, у сім’ї загалом. Постарайтеся вкластися в кілька слів, це формулювання має бути ємним і коротким. Наприклад, «я вибираю любов», «дитина колись виросте», «ми одна сім’я», «відносини понад усе». Промовляйте цю фразу щодня, щоб довести її до автоматизму. У момент сильного роздратування промовте вголос цю фразу, таким чином ви задієте відділи мозку, які відповідають за контроль емоцій. Повторюйте цю фразу як мантру, повністю переключаючи увагу на те, що ви говорите.

Шукаємо реальну причину роздратування

Коли ви навчитеся відслідковувати своє роздратування в незначних проявах, постарайтеся розібратися, які саме ситуації вас найбільше виводять із рівноваги. Найчастіше батьки насправді лютують тоді, коли відчувають безпорадність і страх не впоратися зі своєю виховною функцією. І тому є кілька причин: невідповідність очікувань та уявлень про вікові особливості дитини (наприклад, завищені очікування щодо контролю власних емоцій дитиною); нерозвинені навички батьківства (бідний репертуар реакцій на поведінку дитини); низька самооцінка загалом. Ну і не будемо також забувати про те, що дитина часом лише «остання крапля» в емоційному стані мами або тата – наприклад, батько може насправді злитися на партнера або ж бути засмученим через роботу, а неприбрана іграшка або розлитий на килим компот лише випускають накопичене невдоволення. Тому, крім того, щоб диференціювати свої емоції, необхідно також шукати відповідь на запитання: «Чому я зараз злюся/засмучений/роздратований?». Що насправді зі мною відбувається? Хто справжній винуватець мого душевного занепокоєння? Як я можу допомогти?

Нерідко роздратування також є симптомом підвищеної тривожності: коли всередині постійна напруга від тривоги і переживань, то вона виливається як лава із вулкану при найменшому «щось пішло не так» і втраті контролю. Тож треба досліджувати що саме вас злить, які потреби не закриті.

Ну і для того щоб навчитися жити в гармонії зі своїми почуттями та емоціями, необхідно, звичайно, бути в контакті з самим собою, зі своїми бажаннями та потребами. І тому важливо підвищувати свій рівень усвідомленості, розвивати навички самоаналізу, навчатися практикам емоційної саморегуляції. Просто так одного дня взяти і перестати зриватися – нереально. Хоч би як сильно ви не старалися і не зарікалися. Але точно можна навчитися висловлювати свою злість без того, щоб ваша дитина об неї травмувалася.

Також у батьківстві дуже корисними будуть знання про дитячу та вікову психологію, про педагогічні прийоми та техніки, які допомагають зрозуміти, як влаштований мозок і психіка дитини, а також дають можливість взаємодіяти з малюком так, щоб це було ефективно. Виховання дитини починається з виховання себе, і це часом набагато складніше завдання, ніж заспокоїти дитину в істериці. Але хороша новина в тому, що ми точно стаємо кращими, ставши батьками, і наші зміни неминучі)

Стаття написана для Womo

Добавить в избранное