Прив’язаність у житті кожної людини- це, мабуть, одна з найважливіших наших потреб. Відчувати єднання та близькість з іншим, шукати цю близькість – наше природою закладене прагнення. Здатність встановлювати такі близькі, довірчі відносини лягає в основу нашої здатності відчувати довіру до себе та інших. А цей досвід, безумовно, ми набуваємо у своїх найперших і найважливіших стосунках з батьками: саме вони визначатимуть відносини дитини з самим собою та з іншими людьми.

Сучасні дослідники виділяють чотири типи прив’язаності, які можуть сформуватися в дитинстві та згодом визначати стиль відносин у дорослому віці: надійний, уникаючий, тривожний та амбівалентний типи прив’язаності.

Надійний (безпечний) тип прив’язаності

Це найздоровіший і найсприятливіший тип прив’язаності. Він формується тоді, коли дитина відчуває, що мати може задовольнити її потреби без будь-яких умов, і тягнеться до неї за підтримкою при зіткненні з чимось неприємним. Така дитина має «дозвіл» на дослідження світу: вона не чує щохвилини «не можна» або «небезпечно». Таких дітей не карають за їхні природні пізнавальні потреби, за різні прояви емоцій, не встановлюють умов, за яких їх можна любити. У людини з надійною прихильністю є глибока впевненість у тому, що батьки завжди на її боці та приймуть її будь-якою.

Дорослі з надійним типом прив’язаності частіше за інших будують здорові та збалансовані романтичні відносини. Вони здатні високо цінувати як себе, так і іншу людину, не бояться відкритися, формують глибокі довірливі відносини, але залишаються самодостатніми і не залежать від партнера. Такі люди йдуть у стосунки не через страх самотності чи невміння спиратися на себе, а тому, що хочуть справжньої близькості. У таких відносинах є здоровий баланс залежності та автономії.

Тривожний тип прив’язаності (ТТП)

Це один із небезпечних типів прив’язаності. ТТП формується тоді, коли фігура дорослого та контакт із ним є нестабільним та/або умовним (тобто, «я тебе люблю, тільки якщо ти…»). Наприклад, коли батьки часто розлучаються з дитиною на тривалий час у незрілому віці і поряд з малюком не залишається дорослого, який може подбати про його почуття. Або ж диктують дуже багато очікувань та вимог до того, якою вона має бути.

Також, вагомий вплив на формування ТТП має наявність ігнорування та покарань у процесі виховання (адже, караючи, дорослий також умовно перериває зв’язок з дитиною): таким чином у дитини формується переконання «я хороший тільки якщо мною задоволені». І згодом вона навчається уважно стежити за станом того, з ким дитина перебуває в контакті, щоб уловити найменші ознаки невдоволення: «небезпечно бути таким, яким я є, необхідно постійно бути напоготові та зчитувати очікування». У «хороших дівчаток», перфекціоністів, відмінників цей тип прив’язаності зустрічається найчастіше.

У дорослому віку люди з ТТП схильні недооцінювати себе і переоцінювати партнера, часом схильні до злиття у відносинах, постійно шукають підтвердження власної значущості. Як наслідок, люди з тривожним типом прив’язаності зазвичай вимагають багато уваги. Здається, що їм цієї уваги завжди мало, вони завжди хочуть ще, адже ними рухає руйнівний страх, що вони недостатньо хороші люди. Вони часто порівнюють себе з іншими і прагнуть досконалості, яка повинна їх звільнити від відчуття власної посередності.

Люди з ТТП не можуть виносити невдоволення, агресію чи образу на свою адресу. У тому числі й тому, що в дитинстві вони отримали «заборону» на прояв своїх подібних почуттів: «якщо я це відчуваю = я поганий», «якщо на мою адресу відчувають подібне = я поганий». Цей тип прив’язаності корелює з тривожністю як рисою особистості.

Уникаючий тип прив’язаності (УТП)

Ще один небезпечний тип прив’язаності, який формується в ранньому дитячому віці внаслідок емоційної депривації (недостатності, бідності або повної відсутності емоційних контактів з людьми) або жорстокого поводження з боку значних близьких. Це може бути досвід фізичного, емоційного та/або сексуального насильства, відсутність довіри з близькими (наприклад, вони видавали секрети дитини, глузували чи дражнили, обманювали, давали неправдиві обіцянки), маніпуляції у вихованні, погрози.

Також сприяє формуванню такого типу прив’язаності відсутність любові та ласки: холодна, відсторонена мати, директивне виховання, недолік фізичної/емоційної турботи, заборона на прояв емоцій та почуттів. Подібний тип прив’язаності може сформуватися внаслідок раннього розлучення малюка з мамою або фігурою, що її замінює, і/або відсутності в житті дитини постійної фігури прив’язаності (наприклад, часта зміна дорослих, що піклуються: няні, бабусі, вихователі).

На відміну від попереднього типу, тут у дитини не виникає надмірної потреби в увазі та турботі — навпаки, вона перестає на них чекати. Ці діти засвоюють, що потреба в близькості призводить до розчарування, і намагаються надалі обходитися без неї, оскільки отримали емоційний досвід того, наскільки це вразливо.

Особливість цього типу прив’язаності у тому, що він, зазвичай, формується у довербальний період розвитку, а тому- засвоюється імпліцитно: на рівні відчуття, але не знання. Відчуття того, що довіряти і відкриватися-небезпечно; що потреба в любові та прийнятті ніколи не зможе бути задоволена, а емоційний голод ніколи не буде вгамований.

У дорослому віці люди з таким типом прив’язаності часто здаються байдужими навіть у найбурхливіших відносинах. Вони виглядають впевненими в собі і, здається, не потребують будь-якої теплоти, маніфестують свободу від прив’язаності та близькості. Однією з характерних відмінностей людей з подібним типом прив’язаності є їхня переконаність у тому, що вони «сильні та незалежні». Але секрет у тому, що одним із показників особистісної зрілості є вміння будувати довірливі відносини з іншими, що передбачає необхідність відкриватися перед ними, витримувати вразливі почуття-як свої, так і партнера. Однак дюдям з УТП здається небезпечним показувати, якими вони є насправді, вони ніколи не відкриваються у відносинах повністю через страх бути знову покинутими та скривдженими.

Тому люди з подібним досвідом часто використовують стратегію «випередження»: коли відносини стають по-справжньому близькими, вони з них тікають або ж у принципі ніколи не зближуються по-справжньому: отримуючи задоволення лише від перших емоцій у нових відносинах, вони обривають зв’язок як тільки пристрасть випаровується, адже їм стає «нудно».  Якщо ж люди з УТП встановлюють тривалі стосунки, то їхні партнери та діти часто страждають від емоційної холодності та байдужості.

Людям, які характеризуються УТП часто властиві трудоголізм та/або інші види залежності — так вони отримують ілюзію дистанції між собою та іншими людьми, а також прагнуть вгамувати свою душевну тугу за любов’ю та прийняттям. Найчастіше такий тип прив’язаності зустрічається у чоловіків — ймовірно, внаслідок популярних міфів про виховання хлопчиків: страх «розбалувати любов’ю», виростити «маминого синка», сприйняття чоловічих сліз як чогось негідного. Але й соціально він також сильно підкріплюється: чого лише варті голлівудські образи мачо, денді та всяких джеймсів бондів.

Амбівалентний тип прив’язаності (АТП)

Це також небезпечний тип прив’язаності, що виникає внаслідок непередбачуваного стилю батьківського виховання. Коли формат стосунків носить характер «вогонь чи лід»: то мама любить-любить і обдаровує подарунками, то карає байдужістю, холодністю, виходить з контакту або зривається. Так буває, якщо батьки, наприклад, страждають на якісь розлади чи залежність (у стані ремісії все благополучно, але в період зриву чи загострення хвороби фігура дорослого «випадає» з контакту).

Також такий тип може сформуватися як результат вибіркової відповіді на сигнали дистресу у дитини, а також ігнорування позитивних емоцій у дитини з відповіддю тільки на хворобливі переживання (наприклад, коли дитина хворіє — мама огортає теплом і турботою, а в здоровому стані їй практично не приділяється увага ).

Ще одна причина формування такого типу прив’язаності — непослідовність і непередбачуваність батьків та їхнього підходу до виховання: вони то дозволяють, то забороняють; то емоційно теплі, то вмикають холод і дистанціюються, то поруч, то їх немає- і це завжди несподівано. І дитина, з одного боку, починає чіплятися за них, щоб не втратити, а з іншого, відчуваючи багато фрустрації внаслідок розділення (фізичного чи емоційного), опирається контакту, бунтує. Так відбувається через те, що почуття розділення дуже вразливе, і часто ховається за зовнішніми «захистами» у вигляді знецінення «не така вже мені потрібна мама», або заперечення «я взагалі самостійна дитина». Але потяг до близькості все ж таки прокльовується і знову починається «прилипання» до дорослого.

У дорослих людей з таким типом прив’язаності, як правило, низька самооцінка. Вони дуже залежні, болісно реагують на найменші зміни у стосунках, бояться залишитися самотніми і тому постійно вимагають підтвердження любові, схильні до ревнощів і непослідовні у стосунках. Вони водночас і відчайдушно домагаються контакту, і пручаються йому. То лащаться, то сердито відштовхують партнера і самі страждають від цього. При цьому перепади є частими, півтони та компроміси відсутні, а сама людина не може пояснити своєї поведінки і явно страждає від неї.

Якщо ви хотіли визначити свій тип прив’язаності, розібратися з проблемами, що виникають через небезпечний тип прив’язаності, ви можете записатися на індивідуальну консультацію

FavoriteLoadingДобавить в избранное

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.