Чи траплялося вам відчувати провину за те, що ви недостатньо грали з дитиною чи приділяли їй уваги? За те, що втомилися і хотіли трохи часу для себе? Або за те, що кричали, коли вже не було сил? Коли з гнітючого відчуття себе «поганою мамою» обіцяли собі більше ніколи…/відтепер неодмінно… або ж задавалися питанням «Як же я так могла? Адже це моя дитина»? Ці моменти близькі майже кожній мамі.
Чому почуття провини так поширене у сучасних мам?
🔹Цінність дитинства:
Ми – перші покоління мам, які розуміють, що для гармонійного розвитку, необхідно задовольняти не лише фізіологічні, але й емоційні потреби дитини. Ми вже точно знаємо як НЕ треба виховувати, але ще дуже мало мам на практиці розуміють як же потрібно. Деколи – це шлях навмання, деколи – через спроби не допустити тих помилок, які в свій час допустили їхні батьки у вихованні, орієнтуючись на власні дитячі емоції. Проте так чи інакше, кожна мама зіткнеться з чимось, що викличе в її дитини смуток, фрустрацію чи невдоволення, і кожна така емоція викликатиме пекуче почуття провини…
🔹 Надмірні соціальні стандарти та ідеали:
Сучасне суспільство часто пропонує надзвичайно високі стандарти для материнства. ЗМІ, соціальні мережі та навіть коло знайомих нав’язують ідею ідеальної мами, яка все встигає: і піклується про дітей, і кар’єру будує, і виглядає як з обкладинки журналу. Порівнюючи себе з цими образами, багато жінок почуваються недосконалими і відчувають провину за те, що не відповідають цим стандартам. Мама повинна бути експертом з усіх питань, а раптом що – вона ж і винна.
🔹 Культурний вплив і роль «жертовної» матері
У багатьох культурах існує глибокий стереотип, що жінка-матір має жертвувати собою заради дітей. Це може призводити до того, що жінка навіть не дозволяє собі думати про свої потреби, бо відчуває, що має бути на 100% відданою материнству. Якщо ж мама хоче відпочити, зайнятися чимось для себе чи будувати карʼєру, вона часто відчуває, що це «егоїстично» і що вона повинна завжди ставити дитину на перше місце. Проте, як відомо, це лише шлях до емоційного вигорання в материнстві та надалі – токсичних очікувань від дітей («я ж на тебе все життя поклала, ти би мав…»).
🔹 Відсутність підтримки та самотність у материнстві
В сучасному світі багато мам залишаються без належної підтримки від партнера, родини чи спільноти. Зокрема, у великих містах жінки можуть відчувати себе ізольованими: немає допомоги з боку старших поколінь, а іноді навіть близькі не розуміють важливості того, щоб мама мала час на себе. Це створює внутрішнє відчуття, що все на її плечах, а неможливість вчасно перепочити тільки підсилює виснаження, як наслідок- емоційні зриви та, відтак, почуття провини за таку поведінку
🔹 Синдром «відмінниці»
Дівчата, які звикли усе робити на відмінно, ставши матірʼю стикаються з тим, що НЕ ІСНУЄ універсальної інструкції до материнства. Це викликає паніку, тривогу та дезорієнтацію, які спонукають жінок шукати той правильний спосіб виховання, перечитуючи безліч книжок, консультуючись зі спеціалістами з чого тільки можливо. Проте існує багато різних теорій і методик виховання, і вибір однієї методики може спричинити сумніви і відчуття провини за те, що обраний шлях не є «ідеальним».
🔹 Перфекціонізм та надвисокі вимоги до себе: бажання бути “ідеальною” у всьому
Тут ми вже маємо справу із таким психічним утворенням як “внутрішній критик”: голос в шолові, який постійно ставить якісь вимоги, порівнює з іншими, нещадно соромить за помилки, дорікає за недосконалість…
Він є у всіх. Це частина нашої психіки, що формується з дитинства під впливом виховання, суспільних норм і особистого досвіду. Проблема не в тому, що він існує, а в тому, наскільки гучним і домінуючим він стає.
Якщо у звичайному житті цей голос може звучати лише час від часу, то в материнстві він нерідко перетворюється на головного керманича всіх думок і рішень.
👉🏻 «Я могла б зробити краще»
👉🏻 «Інші мами більш терплячі й спокійні»
👉🏻 «Я недостатньо приділяю часу дитині»
👉🏻 «А раптом я щось упускаю?»
У схема-терапії – психотерапевтичному методі, в якому я працюю та надзвичайно його люблю,- внутрішній критик – це окремий режим психіки, в якому людина поводиться з собою жорстко, вимагаючи недосяжної досконалості.
У материнстві цей режим може працювати так:
• Завищені стандарти: «Мама має бути завжди спокійною, терплячою, все встигати і ні на що не скаржитися»
• Переконання, що помилки неприпустимі: «Якщо я зробила щось не так, значить, я погана мама»
• Ігнорування власних потреб: «Спочатку дитина, потім все інше», «Я не можу собі дозволити розслабитися».
Критик не просто оцінює – він виснажує, підвищує тривожність і забирає відчуття радості від материнства.
Що робити, аби зменшити голос внутрішнього критика?
Навчитися розпізнавати критикуючий голос. Запитайте себе: Це мої власні думки чи голос критика? Чи справді ця думка корисна?
Змінювати фокус. Замінювати самозасудження на конструктивну підтримку. Наприклад: замість «Я недостатньо часу приділяю дитині» – доброзичливе «Сьогодні я багато зробила для неї, навіть якщо це було не ідеально»
Додавати внутрішній голос підтримки. Це те, чого багатьом із нас бракувало в дитинстві, але що ми можемо розвинути для себе вже зараз. Саме для цього я створила картки самопідтримки «Дбайливо до себе» – вони допомагають почути не лише внутрішнього критика, а й голос турботи й доброти до себе. Бо мама, яка підтримує себе, може бути більш спокійною, впевненою та емоційно ресурсною.
Практикувати самоспівчуття. Запитайте себе: Якби моя подруга сказала мені це про себе, що б я відповіла? – і спробуйте так само відповісти собі.
Переводити увагу на факти. Критик часто перебільшує й драматизує. Запитайте себе: Чи є реальні докази того, що я справді погана мама? Найімовірніше, ви знайдете більше підтверджень того, що ви турботлива й уважна.
Змінювати тон внутрішнього діалогу. Якщо критик каже: «Я знову роздратувалася, жахлива мама!», спробуйте: «Сьогодні був складний день, я втомлена, і це нормально. Завтра буде інакше».
Додавати практики вдячності до себе. Щодня запитуйте: Що я сьогодні зробила хорошого для своєї дитини? Це допомагає помічати свої реальні досягнення, а не тільки недоліки.
Дозволяти собі бути живою людиною, а не ідеальною мамою. Діти не потребують ідеальних мам – їм потрібні емоційно доступні та живі мами, які можуть помилятися, але залишатися теплими та люблячими.
Бажаю вам бути добрими та співчутливими до себе навіть тоді, коли в материнстві не все складається так, як хотілося б! Якщо відчуваєте труднощі з цим – запрошую до себе в психотерапію, щоб розвинути навички самоспівчуття, подолати токсичний голос внутрішнього критика та навчитися бути доброю до себе!
