Кожна сучасна мама, яка бажає виховувати дитину усвідомлено, намагається дізнатися якнайбільше про вікову психологію. Адже головна мета виховання — створення умов, у яких дитина могла б розвиватися та навчатися з урахуванням її індивідуальних та вікових особливостей. Давайте розглянемо які етапи розвику проходить кожна дитина у своєму становленні та визначимо на що передусім потрібно звертати увагу батькам при вихованні.

Вік немовляти (до 1 року). Перший рік життя малюка неймовірно важливий для його психологічного розвитку – адже саме в цей період формуються «базова довіра до світу» та прив’язаність, яка надалі переростає у здатність любити та вибудовувати близькі стосунки з людьми. Основне завдання мами в цей період – бути чуйною та «теплою»: відгукуватися і задовольняти всі потреби дитини, давати максимум тілесного контакту (годувати грудьми, носити на ручках), знайомити малюка з цим незрозумілим для нього світом. Найголовніша потреба немовляти – емоційне спілкування з мамою, і найкращий спосіб розвивати його – це дати малюку почуття безпеки від відчуття, що мама завжди поруч, а також надати свободу для фізичної активності (дуже важливим є повзання – воно сприяє формуванню міжпівкульних зв’язків головного мозку).

Раннє дитинство (від 1 до 3 років). У віці одного року спостерігається перша криза розвитку – малюк стає відносно самостійним у своїх діях, але його поведінка все ще носить мимовільний характер: він схильний до імпульсивних дій і миттєвих бажань, легко перемикається і відволікається. Дитина починає ходити і в неї з’являються перші прагнення незалежності від мами – вона тікає, «не слухається», у цьому віці з’являються перші істерики та примхи. Батькам слід із розумінням ставитися до таких проявів – малюк це робить не «спеціально», не «на зло» та не «маніпулюючи». Просто він дуже засмучується, коли щось трапляється не так, як він хоче, і це виражається у неконтрольованих афективних реакціях – істериках, фрустрації, агресії. Головне завдання мами в цей період – бути поряд і втішити, переключити увагу, відволікти, відвести із зони небезпеки або припинити спроби дитиною завдати шкоди іншим (штовхається, кусається, б’ється) або самій собі. Не варто чекати від дитини дорослої та свідомої поведінки і вимагати заспокоїтися, припинити – довільність та вміння контролювати свої дії у неї ще не розвинена і за всі дії та вчинки малюка так само відповідальна мама. Так само  слід мати на увазі, що дитина такого віку ще не вміє заспокоюватися та опановувати сильні емоції, тож слід неодмінно допомагати своєму синові чи доньці вгамувати сильні емоції та втішити. Якщо ви потребуєте більш глибокого розуміння того що саме відбувається з дитиною та як ви можете допомогти своєму малюку в першу вікову кризу –  запрошую переглянути вебінар “Психология годовасика” 

У віці двох років з’являються перші «ні!» – дитина починає відчувати свою окремість від мами і своєю незгодою та безкінечними “я сам(а)” стверджує своє, зовсім свіже почуття самостійності. Адже щоб психологічно відокремитися від батьків, малюкові необхідно чинити опір, протидіяти батьківському контролю, вказівкам та проханням. Дорослим важливо створювати умови, в яких дитина могла б виявляти свою самостійність – надавати право вибору (наприклад, одягнути синю чи зелену футболку), давати можливість говорити «ні», пропонувати альтернативу, коли змушені щось заборонити.

У три роки діти зазвичай переживають найяскравішу кризу раннього дитинства – кризу трьох років. У цей час формується усвідомлення свого «Я» і дитина починає активно це своє я виявляти, само собою, протиставляючи себе батькам та їх бажанням. Найяскравішими проявами стають негативізм, норовливість, упертість і батькам дуже непросто справлятися з такою поведінкою. Але й дитині непросто в цей період, адже вона сама не розуміє, що з нею відбувається, і, відповідно, їй складно цим своїм станом управляти. Деколи, «нікання» і «нехочукання» у трирічки доходять до абсурду (бажання і небажання чогось може змінюватися з космічною швидкістю), але дитина дійсно не здатна вплинути на свій стан. Про це важливо пам’ятати батькам, і, як би не кипіли нерви, намагатися все одно давати свою підтримку і показувати, що малюка люблять і приймають будь-ким (читайтет ТУТ як не зриватися на дитині та давати раду власним емоціям). Ніколи не карайте дитину цього віку своєю байдужістю – це найважче випробування для неї, адже найбільший страх дітей – втратити любов батьків, відчуття прив’язаності. Посилання «ми тебе любимо навіть таким» стане важливою опорною точкою для дитини на все життя, дасть їй відчуття прийняття, любові, безпеки, що є однією із найголовніших емоційних потреб дитини.

Водночас, у цьому ж віці на перший план виходить потреба у кордонах: рамки й межі у вихованні так само важливі для гармонійного розвитку, як і чуйність, інакше це може призвести до того, що дитина стане некерованою, вимогливою та навіть деспотичною, що буде виражатися у постійних примхах, істериках, агресії, вказівках до батьків та інших дітей. Якщо ви відчуваєте труднощі з тим, аби впевнено встановлювати кордони та витримувати невдоволення дитини при зіткненні з заборонами та обмеженнями, запрошую вас на вебінар “Чуткое воспитание: границы и понимание”.

Дошкільний вік (з 3 до 6-7 років). Це період активного пізнання світу, розвитку навичок та здібностей. У дитини починає формуватися довільність, для якої характерні стійкість, неситуативність – вона здатна запам’ятовувати та утримувати свою увагу не тільки на тому, що їй цікаво, а також навчається контролювати свої емоції та поведінку. Формується самосвідомість, активно розвивається мовлення, зароджується совість (розуміння що таке добре і погано), закладаються основи світогляду. Батькам у цей період важливо розвивати в дитині не тільки пам’ять та фізичні здібності, вчити читати і рахувати, а й навчати навичкам соціальної взаємодії, розвивати соціальний та емоційний інтелект – вчити дружити та вирішувати конфлікти, знайомити зі світом почуттів та емоцій, розвивати емпатію та толерантність. Закінчується дошкільний вік кризою 6-7 років, який характеризується тим, що дитина йде до школи і потрапляє в нову соціальну ситуацію розвитку. Важливо відзначити, що криза також переживає вся сім’я – адже саме на цьому етапі перевіряються на життєздатність ті норми та правила, якими керувалися батьки під час виховання.

Незалежно від того, якого віку дитина, головне завдання батьків – любити, приймати та розуміти) Тому що решті – зав’язувати шнурки та рахувати, грати на скрипці або у футбол, вона зможе і з іншими. Але саме з сім’ї дитина виносить найголовніше — як будувати стосунки, сваритися та миритися, як виражати любов та піклуватися, як підтримувати у складні періоди та втішатися. Будьте прикладом своєму малюку в цьому і це стане безцінним внеском у його розвиток!

Стаття написана для інтернет-ресурсу MamaWOW

Добавить в избранное