Коли дитині виповнюється 5-6 років, батьки починають активно вивчати питання, пов’язані зі школою: як вибрати школу, який вчитель краще, у скільки років вести в перший клас, чи потрібно водити на «підготовку», чи готова дитина до шкільного навантаження?.. У цій статті я пропоную вам розглянути психологічний бік деяких з цих важливих питань.

В якому віці вести дитину до школи?

З переходом на 12-річну систему освіти, багатьох батьків (особливо «зимових» та «осінніх» діток) хвилює питання: у скільки ж віддавати дитину в перший клас? Як психолог, я рекомендую батькам орієнтуватися не на вік, тому що основний критерій для ухвалення рішення про те, коли ж починати шкільне навчання – психологічна готовність, яка насамперед залежить від темпів дозрівання мозку. У когось із дітей готовність формується вже до 5-5.5 років, а хтось і у 7 років не готовий освоювати шкільну програму.

Нижче також наводжу свої коментарі на найпоширеніші питання та роздуми батьків на цю тему:

«Усі діти з групи йдуть у 6 років, чи не буде моя дитина сумувати/відчувати себе «не такою»? По-перше, не перебільшуйте значення дружби в дошкільному віці) Це ще й не дружба зовсім за великим рахунком. Не потрібно орієнтувати дитину на ровесників, для гармонійного розвитку їй необхідний міцний зв’язок із дорослими (батьки, вихователь, учитель). А по-друге, не проектуйте на дитину свої побоювання та особисті дитячі травми.

«Група розформовується, дитині доведеться звикати до нової групи/вихователя- чи це не буде стресом?». Не більшим, ніж у школі. Точніше навіть, виразно меншим. Стрес сам по собі не страшний, якщо він пропорційний можливостям (віковим, особистісним і т.д.). У разі адаптації до зовсім іншого формату життя (якою є школа) не маючи відповідних психологічних навичок, дитина отримає куди більший стрес, який позначиться не тільки на її стані, але і на успішності.

«Вчитися школярам доведеться цілих 12 років, якщо віддати у 7 – це ж у 19 років тільки школу закінчить, виходить». У 18 чи 19 – вже різниця не така істотна. Сучасне дитинство розтягується і дітям потрібно більше часу, щоб засвоїти накопичений досвід попередніх поколінь та необхідні навички для життя. До того ж, орієнтуватися на цілком гіпотетичні проблеми такого віддаленого майбутнього не дуже логічно, вирішуючи поточні завдання.

“Програма першого класу зараз дуже легка, ніяка готовність особливо не потрібна”. Це не так. По-перше, навіть із програмою НУШ для дитини це вже інший формат життя (ранні підйоми, дисципліна на уроках, домашні завдання тощо).

По-друге, не забувайте, що мозок дозріває поступово, а це означає, що ті його властивості, які, за ідеєю, повинні б вже сформуватися до 2 класу (програма якого вже досить інтенсивно наповнена), у незрілої на момент навчання дитини сформовані до цього часу не будуть. Це потягне за собою складнощі у навчанні не твльки у першому, а й наступних класах (зокрема – у старшій школі). Знаю чимало прикладів, коли батьки підлітків зізнавалися: ось би ще рік, дитині було б простіше і з навчанням, і у стосунках із ровесниками. Хоча у першому класі проблем не спостерігалося.

«Зайвий рік у садку стане «гальмуванням» у розвитку. Ні, не стане. Провідний вид діяльності у дошкільному та молодшому шкільному віці (особливо, якщо мозок дитини дозріває пізніше) – це довільна гра. Саме у грі формуються ті нейронні зв’язки, які згодом стануть гарною підмогою для тієї ж навчальної діяльності.

Як зрозуміти, що дитина готова до школи?

Коли йдеться про готовність до шкільного навчання, більшість батьків насамперед міркують про сформованість навичок письма, читання, рахунку. Але для успішного навчання та освоєння нової соціальної ролі – школяр, значення має зовсім інша готовність, а саме – психологічна. Її умовно можна поділити на три рівні, а зміст кожного з цих рівнів можна розглядати як критерії готовності до шкільного навчання.

Соціально-психологічна готовність:

– Наявність мотивації до навчання (дитина виявляє бажання/інтерес до школи, виражає готовність, грає «в школяра/школу», виявляє зацікавленість до отримання знань, розуміє важливість майбутнього етапу, заявляє про те, що вона – майбутній першокласник і т.д.);

– сформовані соціальні та комунікативні навички (уміє спілкуватися і брати участь у груповій взаємодії, здатна дотримуватися встановлених правил і узгоджувати свої дії з іншими, вступає в контакт з дорослими після попереднього знайомства, вміє долати свою сором’язливість/збентеження в ситуаціях соціальної взаємодії, готова дотримуватися інструкцій та прохань).

Емоційно-вольова готовність:

– розвинена довільність поведінки (при зіставленні мотивів «хочу» і «треба» дитина вміє орієнтуватися не тільки на миттєве бажання/небажання, не відчуває сильної фрустрації при необхідності займатися тим, що «потрібно» і відкладати те, що «хочеться», здатна виконувати не дуже цікаві завдання (до 15-20 хвилин), контроль поведінки переважає над імпульсивністю, має здатність до планування власної діяльності на 2-3 кроки (взяти рюкзак-покласти в нього зошити), вміння зрозуміти інструкцію і чітко дотримуватися її при виконанні завдання;

– досягнення певного рівня емоційної стійкості (зниження кількості імпульсивних реакцій, вміння розпізнавати свої базові емоції та розуміти їх причини, мінімальна здатність стримувати емоційні сплески і впоратися зі своїми неприємними почуттями (злість, образа, фрустрація тощо).

Психофізіологічна готовність:

– сформованість моторно-рухової сфери: розвиток дрібних м’язів руки (дитина впевнено володіє ножицями та олівцем), просторова орієнтація, координація рухів (уміння правильно визначати вище-нижче, більше-менше і т.д.), координація в системі очей-рука (дитина може правильно перенести в зошит найпростіший малюнок з дошки);

– сформованість пізнавальних процесів: довільної уваги (здатність утримувати увагу на виконуваній роботі (не тільки цікавої) протягом 15-20 хв.), образного і словесно-логічного мислення (уміння знаходити подібність і відмінності при порівнянні, об’єднувати предмети в групи за загальними суттєвими ознаками), довільної пам’яті (запам’ятати віршик на 4 рядки), мовлення (правильність вимови звуків, вміння розрізняти звуки на слух, володіння зв’язковою мовою і т.д.).

Таким чином, як бачите, вміння дитини читати чи рахувати не є критерієм, на який слід спиратися при оцінюванні її готовності до навчання у школі. Поняття психологічної готовності охоплює досить широкий спектр навичок і здібностей дитини, які стають необхідною базою для успішного освоєння нового виду діяльності – навчання.

Для визначення рівня психологічної готовності до навчання ви можете звернутися до психолога за діагностикою.

Чи потрібно водити дитину на підготовчі заняття перед школою?

На мій професійний погляд, у цьому немає потреби, і ось чому.

Дуже часто програма «підготовки» дублює програму першого класу (особливо якщо вона розрахована на рік). Багато батьків вважають це перевагою-адже тоді дитині, за ідеєю, буде легше в першому класі: матеріал знайомий! Але, насправді, найчастіший ефект, який згодом спостерігається – це відсутність у дитини інтересу до школи, нудьга на уроках, нерозуміння того навіщо взагалі робити те саме. І згодом самі батьки нарікають на шкільну програму: мовляв дитині не цікаво і все відомо, і взагалі програма слабка.

Якщо дитина (а точніше – її мозок) вже дозріла до навчальної діяльності, то куди раціональніше вести вже безпосередньо до школи. Втомлена після саду дитина набагато гірше сприйматиме матеріал, та й мотивації значно менше у неї в таких випадках, як правило.

Важливою є не академічна готовність, а психологічна, як уже було описано вище. Тому що для успішної навчальної діяльності не має жодного значення чи вміє ваша дитина читати або писати, якщо вона не має навичок емоційної саморегуляції, здатності до концентрації уваги і розвинених комунікативних навичок. А цьому на «курсах підготовки» не навчають, а швидше – навпаки, заважають ці навички розвинути (оскільки у дитини залишається мало часу на провідну вікову діяльність – ВІЛЬНУ, а не організовану ззовні гру – про важливість довільної гри в житті дитини можна прочитати ТУТ).

Підготовка до школи – це, власне, і є процес навчання. Якщо припустити, що вона починається за півроку до початку безпосередньо шкільного навчання, то вкрай малоймовірно, що дитина вже дозріє до такого інтелектуального навантаження. Чим це загрожує? Насамперед тим, що будуть перевантажені ті відділи мозку, яким ще «не час» розвиватися, а це завжди відбувається шляхом «обкрадання» тих мозкових структур, які на даний момент є активними, зокрема, що відповідають за емоційний розвиток.

Хтось вважає, що дитина легше звикне до школи, якщо заздалегідь «потренується» бути учнем. Насправді цей ефект має місце лише якщо курси веде той же вчитель у тому ж класі. А якщо ні, то у дитини буде просто два процеси звикання: спочатку до курсів, потім до школи.

Підготовчі курси – це скоріше спосіб для мам впоратися зі своєю тривогою у зв’язку з майбутнім новим етапом у житті сім’ї. Адже якщо «щось робити» напередодні школи, а не просто чекати 1 вересня, то створюється ілюзія контролю цього майбутнього невідомого. Такий спосіб підстрахування.

Перехід із садкового вільного режиму на новий “шкільний” рівень – це хвилюючий і трансформаційний етап для сім’ї: і дитині належить освоювати нову роль – школяр, і батькам вчитися, як це – бути батьками першокласника. У скільки років і в якому форматі у вас би це не відбувалося, я бажаю вам, дорогі батьки, терпіння, мудрості та гарного контакту з вашою дитиною попри усі труднощі шкільного буття!

Добавить в избранное